День останній - Делі

Наш потяг прибував о 5-05. Попросили власницю заброньованого готелю організувати нам трансфер. Погодились на захмарні 550 рупій (+ стоянка), бо думали швиденько доїхати і ще трошки доспати. Задумане не вдалось. Спершу виявилось, що нас ніхто не зустрічає (жодних табличок з іменем чи назвою готелю). Коли ми почали дзвонити таксисту, виявилось, що він десь на вокзалі (в трубці було чути ті ж самі оголошення), але ні сказати ні зрозуміти нас він не міг - англіської не знає зовсім. Намагались пояснити йому, що чекаємо біля центрального входу під годинником (main gate, clock, between towers, huge backpacks, the only white tourists). Він, у свою чергу, теж намагався нам щось пояснити. Найгірше, що про повну відсутність англійської ми зрозуміли не одразу, бо фразу "окей, сер" вимовляти він вмів. Тож дзвонити повторно ми почали лише після 15 хв очікування (коли рюкзаки почали переважувати). Витративши ще 15 хв на телефонні пояснення, ми почали дзвонити в готель. Пояснили сонному хлопцю нашу ситуацію і попросили звязатись з водієм. Хвилин за 5 нам передзвонили з готелю і ("всьо пропало, шеф") ми зрозуміли, що хлопчик був не просто сонний, а теж ні бум-бум англійською (а 5 хвилин він певно просто прокидався). Сонні, стомлені і злі ми пішли шукати будь-яке інше таксі. І тут перед нами вигулькнув прийстойного вигляду сікх з телефоном. Наш заброньований водій. Він нарешті вирішив вилізти з машини і пошукати нас. В готель ми дістались близько 7...


Ми надивились на стільки старовинних фортів і храмів, що першим в списку для огляду в Делі у нас був сучасний храм Лотоса.

Це - багаїстський дім молитви. Тут моляться за те, щоб світ нарешті обєднався в релігійному (і не тільки) плані. Його будували майже 10 років, а закінчили у 1986. Інтер'єр всередині теж доволі футутристичний. будь-які зйомки чи розмови заборонені. А роззувати, довелось метрів за 30 до початку сходинок. Враховуючи, що температура не дотягувала до +20, приємного у цьому було мало.
З храму ми поїхали до центру міста дивитись на "Ворота Індії".

 Це величезна арка, на кшталт Тріумфальної, присвячена всім індійським військовим, що загинули в конфліках. Замість оздоблення стіни прикрашені їх іменами. Під аркою почесна варта, як завжди, трохи кумедна.

 Звідси ми прогулялись до Парламенту та інших урядових будівель. Центр Делі зовсім не схожий на його околиці. Тут все монументальне і з розмахом. І ходити зручно, бо частково пішохідна зона (ота жовта штука на фото її обмежує)

"Перепоччити" між прогулянками ми вирішили на базарі. Туристичний відкинули одразу і поїхали блукати лабіринтами Чандні-Човк. Якщо ви вже звикли до бруду, тисняви, галасу і вмієте торгуватись, то вам сюди. Тут ціна з накруткою (до торгів) в рази менша за ту, яку можна виторгувати на більш причесаних туристичних базарах. Але для того, щоб знайти потрібні речі, скоріш за все доведеться постояти в заторах (так, тут затори навіть для пішоходів) і відчути все те, чим жахають туристів. Відео буде.

Обідали ми знову в Мак-До. Він в кількох хвилинах від Червоного Форту. Крізь вікно нас помітив велорікша і увесь час чекав під дверима нашого виходу. Аж шкода було його розчаровувати. 

Квитки в Червоний Форт (Lal Qila) коштують 250 рупій з людини. Але вважайте, працює він лише до 17-30 і на касі про це не попереджають (зате напис про те, що квитки поверненню не підлягають, розмістили)! Ми зайшли до  форту о 17-10, коли з усіх боків вже лунали свистки охоронців, що підганяли людей до виходу. Довелось кожному пояснювати, що у нас є ще 20 хв до закриття і ми не підемо поки хоч щось не побачимо. Вдалось подивитись тільки здалеку, бо сильно вже нервувався дядечко з собакою, що нас супроводжував. Зате встигли помітити біля входу кількох павичів, що вже збирались на нічліг. 

О 19-30 в форті було світлове шоу. Квитки на нього - 80 рупій. Загалом цікаво. Розказали всю історію форту від збудування у 17 ст. до часів Ганді. Дуже нагадувало записи казок на дитячих пластинках. Звукові ефекти супроводжувались тематичною підсвіткоюось цієї частини форту.

А атмосферу допомагали створювати летючі істоти розміром з крука. Спершу думали, що то якісь хижі птати, аж поки воно не пролетіло просто над нами. На фоні сірого неба чорнів ідеальний знак Бетмена.

Таксі до готелю викликали по телефону. Знову пощастило з водієм без англійської. Цього разу довго не думали. Прсто вручили телефон найближчому поліцейському і попросили допомогти в пошуках місця паркування. Дякуємо тобі, добрий дядечко!

Літак в Україну відправлявся о 12 наступного дня