День останній - Делі

Наш потяг прибував о 5-05. Попросили власницю заброньованого готелю організувати нам трансфер. Погодились на захмарні 550 рупій (+ стоянка), бо думали швиденько доїхати і ще трошки доспати. Задумане не вдалось. Спершу виявилось, що нас ніхто не зустрічає (жодних табличок з іменем чи назвою готелю). Коли ми почали дзвонити таксисту, виявилось, що він десь на вокзалі (в трубці було чути ті ж самі оголошення), але ні сказати ні зрозуміти нас він не міг - англіської не знає зовсім. Намагались пояснити йому, що чекаємо біля центрального входу під годинником (main gate, clock, between towers, huge backpacks, the only white tourists). Він, у свою чергу, теж намагався нам щось пояснити. Найгірше, що про повну відсутність англійської ми зрозуміли не одразу, бо фразу "окей, сер" вимовляти він вмів. Тож дзвонити повторно ми почали лише після 15 хв очікування (коли рюкзаки почали переважувати). Витративши ще 15 хв на телефонні пояснення, ми почали дзвонити в готель. Пояснили сонному хлопцю нашу ситуацію і попросили звязатись з водієм. Хвилин за 5 нам передзвонили з готелю і ("всьо пропало, шеф") ми зрозуміли, що хлопчик був не просто сонний, а теж ні бум-бум англійською (а 5 хвилин він певно просто прокидався). Сонні, стомлені і злі ми пішли шукати будь-яке інше таксі. І тут перед нами вигулькнув прийстойного вигляду сікх з телефоном. Наш заброньований водій. Він нарешті вирішив вилізти з машини і пошукати нас. В готель ми дістались близько 7...


Ми надивились на стільки старовинних фортів і храмів, що першим в списку для огляду в Делі у нас був сучасний храм Лотоса.

День передостанній - Джайпур

Ура! І ми і речі долетіли! А потім взяли таксі з попередньою оплатою і доїхали до дуже гарного помешкання. Про нього напишу в окремому пості-звіті про готелі.
Ранок почався зі сніданку з господинею. Найпопулярніший овоч в Джайпурі цибуля. Її пхають у все від омлетів до хлібу. Тому снідати довелось мало... Зате за чашкою ранкового чаю господиня порадила нам найкращий маршрут і просвітила в цінах.

Гоа - райський тиждень

Не знаю, вважати нас типовими чи не типовими туристами, але на Гоа ми не бачили нічого! Ну, принаймі нічого визначного з точки зору історичності і значущості. Ми просто відпочивали.

Таксі з аеропорту примчало нас за пів години. Дорогою милувалися португальською Індією. В заростях пальм і квітів, за охайними парканчиками, стоять чепурні будиночки. Старіші мають довгі, оздоблені різьбленим деревом ґанки. Новіші, дво-три поверхові, мають величезні балкони з гойдалками і затишними плетеними меблями. І всі вони неймовірних, яскравих і соковитих кольорів. На перший погляд, Гоа здається яскравішим навіть за сарі. А ще тут не видно бідності. Немає напів розвалених халабуд, дітей в лахміттях, бомжів. Принаймі вздовж "причесаних" туристичних доріг.

Гоа - наш перший захід сонця

Весілля ІІІ

Головна церемонія була вранці третього дня.

Поки наречена одягалась у своїй кімнаті

Весілля ІІ

Перш ніж почну розповідали про сангіт (саме так називався танцювально-розважальний вечір), покажу чим нас там годували. Ось неймовірно смачний десерт. Смажене в олії тісто просякле солодким ароматним сиропом, котрий приємно розтікається в роті під час розкусування. Прикрашені їстівними сріблом тістечка з каші. Ну і чай з молоком, куди ж без нього

Весілля І

На околицях всіх більш-менш великих міст в Індії є так звані весільні палаци. До палаців їм зазвичай далеко. Скорше нагадують їдальню часів СРСР тільки в більших маштабах.
Той "палац", в якому відбувалось весілля наших друзів, знаходився кілометрах в 20 від залізничної станції Райпуру. Білі люди сходять тут з потягів настільки рідко, що таксисти, замість пропонувати  свої послуги, просто дивились на нас і шушукались. Добре, що біля виходу вже чекала машина з братом нареченої.

SpiceJet

Заводимо нову рубрику - застереження і рекомендації. І почнемо її з авіакомпанії SpiceJet. Якщо Ви раптом купите їх квитки, то просто мусите селитися в готелі з 24/7 доступом до інтернету і перевіряти зміни щопівгодини!

Кхаджурахо і Камасутра (18+) - ілюстрації

Як я вже писала, храми Кхаджурахо набільш відомі саме своїми еротичними скульптурами. Тут всюди спокусливі жінки, оголені чоловіки, пари/трійки/четвірки в позах, що не залишають місця для фантазії. Багато скульптур постраждало в часи правління мусульман. У жінок відбиті груди, в більшої половини відсутні обличчя, деяким скульптурам бракує кінцівок. Але вони всеодно прекрасні!
Подивіться на оцю спокусницю

Кхаджурахо - деталі

Дорогою до одного з храмів ми познайомились з місцевим хлопцем Маноджем. Він попросив записати йому кілька слів українською і якось непомітно ми опинились у ньогов  гостях. Для маленького села - будинок шикарний. У них власна криниця з електричним насосом, на стелях вентилятори, кімнати фарбовані найдорожчою блакитною фарбою і  їх більше чотирьох... Сім'я Маноджа завжди жила в Кхаджурахо. Вони власники 200 акрів землі, котру здають в оренду. Належать до найвищої касти (хоч офіційно їх вже не існує) і дуже шановані в селі люди. Тато матеріально підтримує місцеву школу і селище біля підніжжя гори. Мама Маноджа пригостила нас чаєм і нам навіть вистачило сміливості його скуштувати. Тепер я люблю чай з молоком) Але було дивно, що на кухні замість лампи (вікон нема, так прохолодніше) горіла свічка. Виявляється, це щоб не приваблювати світлом мух.


А потім ми пішли досліджувати "справжню Індію".

День п'ятий - храми Кхаджурахо

Про четвертий день я напишу пізніше, в статті про транспорт, бо увесь день ми витратили на подорож з Гваріору в Кхаджурахо. Кхаджурахо - це маленьке село, але у ньому є не тільки автостанція і вокзал, але й аеропорт. Чому? Тому, що тут збереглись два десятка старовинних храмів (ІХ-ХІ ст.). Вони, звісно, теж постраждали в часи мусульманського правління (у багатьох статуй відбиті обличчя, деякі храми складені по шматкам), але не тотально. Їх врятували джунглі, крізь які раніше не можливо було пробратися (зараз навколо лише ферми).


Отже, в Кхаджурахо три групи храмів. Ми почали з південної. Гуляти вирішили пішки, то ж на дорогу витратили близько 10-15 хвилин. Чому це південна група - не зрозуміло. Будівля лише одна, зате яка!

День третій - Гваліор

Дорогою до Гваліору ми познайомились з балакучим дядечкою, що любить іноземців бо працює в міжнародній компанії. Він розповів нам ціни на транспорт в місті та намагався просвітити в місцевих знаменитостях (акторах, співаках). З не-індійців знає тільки Майкла Джексона. Подарували йому на пам'ять "золоту" гривню. Сказав, що якби у нас не був заброньований готель, то запросив би до себе.

Наш номер був під самим дахом і вранці нас розбудили голуби. Снідали ми в готелі. Нажаль, ресторану нема і сніданок довелось замовляти в номер. Дуже сподобалась паратха. Такий собі млинець-лаваш з медовим присмаком з домашнім сиром і горіхами в середині. А ще ми скуштували лассі. Уявіть собі найсмачніший солодкий питний йогурт. Це в сто разів краще!

День другий -Агра ІІ

Форт Агри - найкращий в країні, принаймі у цьому нас запевняв вчорашній водій. Але дорогою до нього ми вирішили подивитись і місто. Знак показував 1,1км, а сили у нас було ще багато. Щоправда, чимало з них довелось витратити на відбивання від бажаючих нас підвезти таксистів, велорікш, тук-туківців, кучерів, візників на верблюдах... Всі вони тісним колом тримають оборону навколо пам'ятників архітектури, щоб жоден турист не проскочив. А тих хто проскочив виловлюють в індивідуальному порядку.

Дорога до форту йшла повз лісопарк. Вздовж неї діти продавали сувеніри, змінюючись по черзі з тими, хто в лісі грав в крикет.

День другий - Агра I

Потяг до Агри привіз нас за три години, прибув і відбув вчасно (обіцяю зробити окремий пост присвячений залізниці). Тут ми вперше скористались транспортом - взяли тук-тук до готелю. Сторгувались за 100 рупій до західних воріт Тадж Махалу. Саме тут знаходиться наш готель, а в ньому гарячий душ і ліжкоооо. Дві доби без сну давались в знаки і тільки холод індійської ночі (+10, зима, як не як) допоміг нам доїхати не заснувши. А ще те, що у транспорту не було дверей.

День перший - Делі

Якщо приплітати до Делі вдень, то навіть з літака не можливо побачити все місто. Воно тягнеться від горизонту до горизонту і зникає в сірій імлі. Не дарма в путівнику про нього пишуть "пласке як млинець".

Сіра імла перетворилась у задушливий смог ще в будівлі аеропорту і почала шкрябати горло. Аеропорт тут і справді величезний! "Прогулянка" від літака до паспортного контролю тривала більше десяти хвилин. Зате тут все пройшло швидко. Знадобилися заповнена в літаку (про всяк випадок) декларація і практика індійської англійської: дядечко сікх розмовляв з таким акцентом, що навіть слово "address" я зрозуміла не з першого разу.

А далі почались пригоди.