Чому ми їдемо до Індії

У лютому 2008 мене відправили на короткий навчальний курс до маленького містечка Золотурн у Швейцарії


Курс був розрахований на працівників нашої фірми, що не мають справи з прямими продажами і серед учнів були переважно інженери-розробники. Дівчат виявилось аж двоє - я і прекрасна молода індуска Мега (Megha), тож ми просто не могли не потоваришувати.



Про що говорять дівчата за порцією сирного фондю? Правильно - про хлопців як і за порцією будь-чого іншого. Я почула краючу серце історію про таємне і, на жаль, безнадійне кохання до молодого колеги-інженера. Чому безнадійне? Бо нареченого Мезі мають обрати батьки (так, таке досі трапляється). Яке ж було моє здивування, коли за кілька місяців я отримала листа з продовженням історії, в якому вона з драми перетворилась на індійський фільм. Виявляється, кохання було взаємним і, коли Мега вирішила змінити роботу на навчання в Кембріджі (а хто б відмовився?), Сідд їй освідчився співаючи і танцюючи в прекрасних квіткових садах. До від'їзду лишалося всього кілька днів, тому розвивались стосунки вже в он-лайн режимі. А коли Мега приїхала на канікули - вони розповіли батькам і ті знайшли однакові родимі плями погодились на шлюб! А ще за три роки я отримала довгочікуване запрошення:

і почали збирати речі інформацію.

Однією з найулюбленіших книжок мого дитинства була збірка індійських народних казок, але я ніколи і не підозрювала, що побачу те, про що у ній писали, на власні очі!